«Нові Темні Віки. Колонія» Макс Кідрук

Про книгу «Нові Темні Віки. Колонія» Макса Кідрука

2141 рік.

Людство на Землі ще не оговталося від хвороби клодис, що призвела до найбільшої за пів століття пандемії, коли з’являється новий патоген, який інфікує винятково вагітних жінок. Група вчених-імунологів намагається з’ясувати, що він таке і чи пов’язана його поява з нейтринними спалахами, зафіксованими довкола планети.

Чисельність населення марсіанських Колоній перевищує сто тисяч мешканців, і третина з них — народжені на Марсі. Вони програють суперспеціалістам із Землі боротьбу за робочі місця в наукомісткій економіці Марса і змушені гарувати, мов раби, на низькокваліфікованих ручних роботах. Що більше їх сягає повноліття, то дужче вони прагнуть змін, не усвідомлюючи, що ці зміни ставлять під загрозу саме існування Колоній.

«Колонія» — перша книга з фантастичного циклу «Нові Темні Віки» про світ у ХХІІ столітті. Це історія про те, що людина, попри всі досягнення цивілізації, не змінюється, й ані збільшення тривалості життя, ні навіть перетворення на двопланетний вид не гарантує людству порятунок.

Найкращі цитати з книги «Колонія. Книга 1»

• Першими про Нові Темні Віки заговорили на Землі, не на Марсі. Термін якийсь час не приживався: очевидна алюзія на епоху невігластва та варварства, що запанували в Європі після падіння Західної Римської імперії, видавалася дещо натягнутою. Коли ж вислів дістався Колоній, усе вже летіло шкереберть, і не надто доречне порівняння з раннім Середньовіччям швидко поступилося аналогії з іншими Темними Віками – астрономічними, – періодом на світанку часів, коли Всесвіт, розширившись, став прозорим для світла, проте ще не містив у собі нічого, що могло би світити
• Не було ні зір, ні планет, ні галактик – жодної краплини світла в непроникній чорноті. І це значно краще пасувало для опису майбутнього, у яке вступало людство: темрява насувала звідусіль, і ніхто не знав, що чекає за нею
• Торс капітана нависав над столом із натурального дерева. Біля монітора стояв вазон із кактусом-цереусом. Кактус був геть лисий і більше скидався на встромлений у землю огірок. На стіні за спиною Русола замість президентки Настаченко висіли портрети генерала Залужного та Івана Мазепи
• У голові шуміло, проте задоволення чи зловтіхи він не відчував. Нічого такого. Але й виснажливого болю, через який кортіло забитися в найтемніший закуток і ридати ридма, не було. І найважливіше – зникло почуття нікчемності, яким давився, плентаючись від станції додому. Те, що він вчинив, неначе обнулило всі почуття. Повна емоційна анестезія. І це було саме те, чого коротун потребував
• Серце бухало у горлі. Еландон стиснув зуби. Трясця, як воно може гупати так сильно й не розриватися на шматки? Він затримав дихання і намагався не дивитися на суфлер, бо розумів, що наступні кілька речень – якихось пів сотні слів – розділять усе його життя на до та після
• Кроудер видавався йому типовим університетським інтелектуалом: розумним, витонченим і трохи зверхнім, але що прискіпливіше Джейк придивлявся, то більше помічав переплетіння зморщок довкола губ, які, проявляючись, надавали обличчю боса майже лютого виразу. У моменти гніву чи неспокою, коли Кроудер міркував про роботу, а ще більше коли говорив про те, на що перетворюється планета, ці зморшки поглиблювалися, спокійний погляд загострювався, а очі, попри брунатну каламуть кришталиків, випромінювали лихоманковий блиск, сліпучий і непримиренний

Відеогляд книжки «Нові Темні Віки. Колонія»