«Чотири скарби неба» Дженні Тінхвей Джан

Про книгу «Чотири скарби неба» Дженні Тінхвей Джан

Доля Лін Дайю була визначена у той момент, коли батьки назвали її на честь трагічної героїні китайського фольклору. Тринадцятирічною її викрадають посеред вулиці та разом з іншими дівчатами переправляють за океан для роботи у будинку розпусти. У той час в Америці панують жорстокі настрої щодо китайських іммігрантів, які змушують дівчинку боротися за власне життя. Чи вдасться Дайю втекти від трагедії, яка, здається, ходить за нею слідом?

«Чотири скарби неба» — історичний фантастичний роман, який переносить читача у США кінця ХІХ століття та демонструє усю жорстокість цього періоду. Авторка переплітає тогочасну реальність із давньою китайською міфологією, витворюючи унікальне тло роману та абсолютно нове звучання художнього тексту у літературі.

Найкращі цитати з книги «Чотири скарби неба»

• Тринадцятирічною мене схопили посеред рибного ринку Джифу на Біч-роуд, коли я дивилася, як пишнотіла жінка скидає на купу сигів, схожих на лопати. Вона сидить навпочіпки, спершись пахвами на коліна, і перекладає найкращі рибини нагору. Довкола те саме роблять ще з десяток торговців, біля яких звивається підвішена в сітках риба. Вода з неї стікає вниз у відра. Земля навколо лисніє від бризок, що розлітаються від ще живих рибин. Їхні тіла вигинаються в повітрі й виблискують, мов сріблясті феєрверки.
• Я ніколи нічого не розпитувала, а лише всотувала його слова, дозволяючи їм нести мене крізь дні. Він не платив мені за роботу, крім як своїми уроками, а я ніколи й не просила. Проте іноді, коли ієрогліф вдавався особливо добре, він підсовував мені срібняка. Я заощаджувала як могла, уявляючи, як у майбутньому стану майстром у власній школі каліграфії й купуватиму тільки найкраще приладдя для своїх учнів. І нагородою за те, що я слідувала за покликом серця, здавалося, був ієрогліф за ієрогліфом.
• На мене знову хвилею накочує той давній щем від спогадів про рибальське село, наш будиночок на три прольоти і зрештою — про батьків. Моторошна тиша їхньої порожньої спальні. Німий ткацький верстат. Тієї миті біль утрати так глибоко в мене врізався, що ніщо, навіть 36 501 камінь не міг би залатати цю прірву. Чому ви пішли? Чому не забрали мене з собою? Невже так легко мене покинули? Повз мене, немов у вогні, проносяться ієрогліфи: «обман», «зрада», «відмова». І нарешті «сором».
• Її тягарем було народитися дівчиною. А від такого ярма ніхто з нас не вільний, навіть я.
• — Знаєш, — напередодні ввечері сказав Семюел, — те, як усе відбудеться, залежить ще й від нашої удачі. — Удачі не існує, — відповіла я йому. — Є лише зустріч готовності з можливістю.

Відеогляд книжки «Чотири скарби неба»